Про Житомир и не только
Про ...ИсторияИнтересные и выдающиеся личностиСправочная информацияОрганизации  

Рубрики
Армия и флот
Изобразительное искусство
Литература
Музыка
Наука
Спорт
Погода
Расписание погоды
Сегодня днем
в Житомире:
Переменная облачность, без осадков.
Температура:+24...+28 oC
Давление:743 мм.рт.ст.
Влажность:50 %
Направление ветра:С-В
Скорость ветра:4 м/с
 
Подробнее >>>
Случайное фото
Альбом
"Памятники"
Памятная доска на Доме офицеров
Памятная доска на Доме офицеров
Индексы
Овруцький район
 
Острів 11106
(260000)
 
Докладніше >>>
Литература
<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>

Данило Окийченко

<  Про письменника Твори  >

Опубліковано на сайті: 4.09.2007

Сучасна тема

За вікном - вітер. За вікном - хурделиця.

А тут, у бібліотеці, - тепло, гарно так і затишно.

За бар'єром, що одділя книгосховище од читальні, молода бібліотекарка сидить. Щось підраховує, щось пише. А в протилежнім кінці зали - читачі.

Їх лише двоє сьогодні - Степан Волощук та Корзун Микола. Інші заметілі злякалися, не прийшли. А для цих - ні сніг, ні вітер... Обидва запоєм читають. Але Корзун здебільше класичні романи та повісті полюбляє, а Волощук, так цей і колишнє любить, і сучасного не цурається. Широке коло інтересів!..

І, головне, нічого почерпнутого з книжок в собі не таїть. Обов'язково з ближнім поділиться, до всього прочитаного й почутого своє ставлення висловить. Така натура подільчива!

От і зараз - чує бібліотекарка - щось розказує Волощук Корзунові. Та так пристрасно, так гаряче, Що аж руками розмахався. Нехай. Нікого нема більше. А то б заважали. Але про що він? Прислухалась пильніше.

- Не люблю пісеньок, що задля безголосих та приглухих складаються. Усі вони, як ота «по вулиці ходила велика крокодила». На один копил. І ще ось такого живопису терпіти не можу.- Підсунув товаришеві журнал з репродукціями якихось картин.

- Подивись! Що і для чого воно?.. Не то річка, не то калюжа велика. В калюжі бик «яко на суші» стоїть. Та ще оця гола дриндзя, худа й нескладна, немов патик, руки за потилицю заклала. «Пробуждение»! Та від такого «пробуждения»... навіки заснути хочеться. Щоб його не бачити!..

- Ет, - скривився й Корзун, роздивляючись ту репродукцію. - Хіба тепер є такі художники, як колись?..

- Ну-ну-ну, - підняв брови, знову запалився Волошук. - Цього ти, Миколо, не кажи, бо язика прикусиш. Є й тепер митці, будь певен...

З мене не дуже мудрий знавець. Тільки й того, що тутечки в журналах видивився, а й то можу десятки картин назвати. Правда, художників забуваю, зате картини, мов живі, перед очима стоять. Тільки про дітей - ти ж знаєш, що я дітей люблю - от візьми: «Знову двійка!», «В сільській бібліотеці», «Не взяли по рибу»...

- О-о! То розчудесні картини, - пожвавішав Корзун. - І я ці добре пам'ятаю. Навіть купити хотів. Був у Києві, то цілий день шукав. Багато тепер різних копій у золочених рамах продається. Але все Шишкін, Суріков, Перов, Сєров - класики... Сучасних художників видрукувати не догадаються. Нема.

- Таж у тебе свій художник! Хіба не може з журналів перемалювати?

- Син? То такий самий дурень, як і всі оці, що тепер у моду входять... Літом на канікули приїхав, то день у день було десь до залізничного мосту на етюди йде. Під кінець за картину взявся. Ну-ну, думаю, що то ти вже доброго вималюєш? А він і вималював. Тільки плюнь та розітри.

- Що ж воно?

- Кусок залізниці, кусок асфальту з автобусом. Між ними - лан кукурудзи, силосний комбайн і комбайнер на передньому плані. Здоровий парубійко! Зуби вищирив чортзначого, сміється. «Щастю назустріч» - так мій художник того шедевра назвав. Я подививсь, подививсь та й кажу: «Неправильно. З великого щастя - треба б назвати». - «Чого це?» - питає. «Хтось, - кажу, - таких ліхтарів попід очима понаставляв, що ледве вирвався. Раденький тепер, що все скінчилося щасливо. Могло б гірше бути!»

Як спалахне мій художник. «Ти нічого не знаєш, ти нічого не петраєш, ти нічого не тямиш!.. То світло на його засмаглому обличчі так виграє!» - «Авжеж, - відповідаю спокійно.- Скажи маленькому. Синяки од кулаків, а не од світла виграють».

Ще дужче розгнівався синок. Три мішки всякої всячини наговорив. Про відображення сучасності, про сміливі мазки, про холодні й гарячі тони - цілу лекцію заходився читати!

Слухав я, слухав та й знову: «Скільки б ти не балакав, - кажу, - то мені од такої сучасності, од твоїх холодних і гарячих тонів ні холодно ні жарко. На картинах мусить зображуватись те. Ідо насправді в житті, в природі можна побачити. Ну, де ти бузкову кукурудзу бачив? І чого цей істукан у червоні штани вирядився?..»

«Вони не червоні, то сонце!» - пробує доводити своє, але я не можу примиритися, та й годі. Хіба я не бачив, як сонце відбивається? Відбивається, але ж не так.

Коротше кажучи, скінчилось тим, що синок обізвав мене консерватором, котрий ані бе, ні ме в істинному мистецтві не смислить. Заявив, що передвижники, як і всі інші митці минулого, давно пройдений етап і що вони, по суті справи, нічого особливого не створили. Довчився, значить!..

Я не міг не пригадати біблейського: «Не мечите бисера перед свиньями...» Сказав, що його сміливої мазанини аж ніяк не можна вважати бодай найменшим надбанням сучасного мистецтва і що такому «Щастю» ніхто не кинеться назустріч, якби навіть автор задарма нав'язати його кому-небудь захотів.

Корзун замовк, і тією мовчанкою знову скористався Волошук.

- Що правда, то правда, - мовив протяжно.- Виходить, ми з тобою в одну душу думаємо… Торік я з одним мало не посварився. В Житомирі діло було. Місцеві художники виставку влаштували. Ну, і я випадково туди забрів… Є досить пристойні речі, а є - ет!..

На одній картинці - річка, пісочок на березі.

Сільський пляж! Дві дівки в купальниках на піску простягнулися. І тут, просто над головами їхніми, електролінія той пляж перетинає.

- І до чого вона тут, ця лінія? - механічно питаю чоловіка, що на ту мить опинився поруч.

- Як - до чого? - обзивається зовсім інший молодик. - Це характерна деталь. Без неї можна подумати, що художник не наші дні, а принаймні тридцяті роки зображує.

Я не знав, що то сам автор. Кажу:

- Це, товаришу, в даному випадку характерна дурниця.

- Нічого подібного! - спалахнув хлопець. - Ви в суть уникніть!.. Вдалині - тваринницька ферма, тут - річка. Доярки влучили вільну хвилину, скупатись прийшли. А лінія високовольтна показує, що працюють вони не так, як за царя Гороха, що нині електрика їм служить...

Аж смішно мені стало.

- І ви, молодий чоловіче, теж сюди купатися прийшли б?

- А що ж тут такого?

- Зате я, - кажу, - під високою напругою в трусиках нізащо хверцювати не став би. Краще вже левітанівської ковбані пошукати, в чорториї скупатися... Та й на стіну в квартирі отаке вішати навряд чи хто захоче...

- Е-е, чи варто говорити! - фиркнув молодий чоловік. - Теж мені Стасов найшовся! - повернувся спиною, пішов геть.

І дуже шкода. Хотів я йому розказати те, що тобі зараз розповім:

У сорок п'ятому, в Німеччині, за кілька днів до перемоги діло було. Батарея наша на подвір’і в одного байєра отаборилася. Тікаючи, господарі геть усе напризволяще залишили. І ми наче на курорті себе почували. Байєр заможненький був і, видно, живопис любив. Картин із десяток в покоях було. І не «сміливих мазків», а таки справжніх картин. Та особливо одна з них усім нашим батарейцям сподобалася...

Невеличка! Півметра квадратного - не більше! І простенька... В пивній за столиком - три літніх чоловіки. Перед кожним - кухоль надпитий, а в очах - лагідність, доброта. По руках, по одежі, по всьому видно - трудящі люди. Сидять і про щось людське, хороше бесідують...

І всі неначе живі, неначе ось-ось один чи другий зведеться на ноги, в очах побільшає і заговорить до тебе щиро, привітно, як мирна, чесна людина.

Через ту невеличку картину ми, що прийшли у вороже лігво з наміром рішуче помститися за всі кривди, раптом одм’якли душею, подобрішали.

Навіть старшина батареї подобрішав. Стоячи раз перед тією картиною, сказав:

«Хочеться мені, хлопці, увійти в товариство цих старих камрадів, випити пива з ними, поплескати кожного по плечу й дорікнути: «Ех, діди, діди, якби ви знали, якого маху дали ваші сини й онуки, якого фюрера пришелепуватого, якого негідника і собі, й нам на лихо викохали! Ніяково, соромно б за них вам стало...»

Бо жоден із нас, Миколо, не помилився, не сказав, що то французів чи голландців на тій картині намальовано, не подумав, що ті німці - представники вісімнадцятого чи двадцятого століття. Уже по самій зовнішності їх було видно, що вони сучасники Маркса й Енгельса.

От що значить мистецтво! Воно не вимагає підпису, що «се є лев, а не собака». А цей тобі замість живих доярок два манекени намазюкав, високою напругою зачарувати хоче.

Хай ось таких, як ми з тобою, намалює. То й буде сучасна тема... Бо де, коли хлібороби, прості селяни про мистецтво, про живопис отак говорили, про долю його турбувалися? Коли? Де, я тебе питаю?

- Та ніколи й ніде, - сміючись, відповів Корзун. - Але ходім-но додому, Степане. Досить на сьогодні. Вже й Ніна он спати хоче.

<  Про письменника Твори  >

Матеріал підготовлено: pro.zhytomir.info
Відтворювання матеріалів статті в будь-якому вигляді
тільки з дозволу адміністрації сайту.

<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>
Приглашение
К сотрудничеству приглашаются авторы. Материал должен обязательно включать:
 - ссылки на литературу;
 - подпись не более 500 символов.
Стиль написания свободный. Желательно использовать пакет MS Office. Иллюстрации представлять отдельно. Плагиат и анонимки не рассматриваются. Материал направлять на e-mail администратора.
Читайте про ...

Розгортання революційної боротьби на початку ХХ ст.
На утиски й знущання підприємців робітники відповідали посиленням боротьби за свої права, яка часто переростала в страйки. Докладніше >>>

Культурний розвиток після громадянської війни
У визволеному місті швидко відновлювалася діяльність шкіл і культурно-освітніх закладів. Першим і найголовнішим завданням культурної революції, як і скрізь, була ліквідація неписьменності. Докладніше >>>

Королев Сергей Павлович
С именем Сергея Павловича Королева связаны замечательные свершения в области освоения космоса. Под его руководством были созданы баллистические и геофизические ракеты, ракеты-носители и пилотируемые корабли «Восток» и «Восход», на к ... Подробнее >>>


Про Житомир і не тільки...
Карта сайта