Про Житомир и не только
Про ...ИсторияИнтересные и выдающиеся личностиСправочная информацияОрганизации  

Рубрики
Армия и флот
Изобразительное искусство
Литература
Музыка
Наука
Спорт
Погода
Расписание погоды
Сегодня днем
в Житомире:
Переменная облачность, без осадков.
Температура:+24...+28 oC
Давление:743 мм.рт.ст.
Влажность:50 %
Направление ветра:С-В
Скорость ветра:4 м/с
 
Подробнее >>>
Случайное фото
Альбом
"Архитектура"
Филармония
Филармония
Индексы
Народицький район
 
Старе Шарне 11405
 
Докладніше >>>
Литература
<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>

Данило Окийченко

<  Про письменника Твори  >

Опубліковано на сайті: 4.09.2007

Радіво

- То це ви, кумо, справді те радіво хочете провести?

- Справді. А хіба що?

- Ой Насте! Нехай воно синім вогнем горить. Щоб я його вік не чула й не бачила, того радіва.

- Ну, та й чого?

- От заждіть, я вам усе по порядку розкажу, коли так. Тільки, щоб ви ніде нікому... Боронь боже!

Тітка Хотина зручніше вмостилася на призьбі, ріжком білого фартуха витерла вкриті осуггою губи та й почала.

- Може, й ви чули, а може, й ні. Це ж до моєї Одарки наш завтехнік тепер ходить.

- Невже?

- А їй-бо, правда. Я б і сама не знала, коб на свої очі не побачила. Еге. Ще навесні діло було. Перед Миколою, я б сказала. Якось в суботу проти неділі пішла моя Одарка в кіно. А я собі спать лягла повечерявши. Вночі прокинулась, чую: ду-ду-ду, бу-бу-бу. Щось бубонить під хатою! Я тихенько встаю та до вікна. І шо ви думаєте? Отут завтехнік, отут Одарка. Сидять на призьбі, балакають.

Мені, не вам кажучи, аж млосно на душі стало. Бо Одарці ще на масляній двадцять минуло. Я в її літах уже другою дитиною ходила. Та й завтехнік хлопець он який! Чом не зять, думаю.

- А певне, що славний хлопець, - мовила Настя. - За такого я свою Мілю в два щоти віддала б.

- Еге, підождіть, - ревниво блимнула на неї Хотина. - Слухайте-но, що далі було.

- Розказуйте, слухатиму.

- Вертаюся я до ліжка, лягла, заснула. Але скоро прокинулася. Виглядаю у вікно: сидить Одарка з завтехніком, балакають. Ще я заснула раз, ще раз прокинулась. Бубонить! Я до вікна. Еге. Завтехнік пішов, а Одарка сидить та ще балакає.

- Сама з собою?

- Чого ж сама? - хотіла заперечити Хотина та й спохватилася. - Ну, це вже вона так собі. Може, співала що стиха. Я не розчула добре...

Еге ж! Слухайте. «Іди-но, дівко, в хату, - кажу їй. - Уже скоро й на ферму час. Як тих корів доїтимеш, ні крихти не заснувши?»

Заходить... Я вже їй нічого. А сама, не вам кажучи, більше й оком не звела. Лежу на ліжку та все думаю. Це ж у них, бачу, серйозне діло виходить. Хіба б Одарка моя отак з доброго дива просиділа б цілу ніч з яким-небудь шалихвістом? Це, мабуть, чи не свататись завтехнік збирається. Тепер же так повелось, що мати до останнього нічого не знає. Ні сіло ні впало, приходять свати в хату, та й приймай дорогих гостей чим хоч. А хіба ж ми останні чи бідні? Живемо, хвалити бога, так, що коб і три віки жити...

«Треба, - думаю собі, - про всяк випадок горілки вигнати. Хоч одну гоночку. Бо хіба ж тієї казьонки настачиш, коли ця теперішня молодіж не чарками, а склянками її жлуктить?..»

- Правда, правда.

- Авжеж, правда. Слухайте-но. Мука житня в мене ніколи не виводиться, то я таки на другий день взяла та й розчинила. Добрий пудик запарила! Так, щоб пляшок на дванадцять-тринадцять, - думаю.

Поставила кадовбець у стебочці, хай укисає, хай виграється. А Одарці нічого не кажу. Вона день при дні на тій фермі, то й не знає. Еге! Коли б знала, могла б такого рейваху наробити, що хоч із хати тікай. Боїться! Тепер же за цей самогон строго!..

Отож Одарка не знає. А я, тільки-но моя розчина переграла, побалакала по секрету з одним чоловіком. Хто він, то про це, кумо, і вам сказати не можу.

- Я догадуюсь.

- Ви собі догадуйтесь, а я таки не скажу. Боїться, щоб зайві не знали. Поговорила, слухайте, то він увечері своє причандалля городами в нашу стебочку переніс. Усе склав, як не може буть, настроїв та й додому. Наказує на відході: «Попадетесь, то хоч би вас і на хресті розпинали, не признавайтеся, чий апарат. Кажіть - ваш і все. Ви вдова, дочка - передова доярка, то вам, може, й нічого не буде. А мене, чого доброго, в тюрму запроторять». «Еге! - я йому. - Така то я вже дурна зовсім, щоб попадатись. Не попадусь, - кажу, - не бійтеся!»

А тут, як на гріх, почали в селі оте радіво проводити. Одарка теж: «Давайте, мамо, й собі проведемо». - «Ну, проводь, - кажу, - проводь, коли тобі так кортить».

І що ви думаєте? Саме тоді, як я зібралась горілку гнати, приводить вона увечері свого завтехніка і ще з району одного - того, що по стовпах лазить.

Вечір. А вони заходилися дроти натягувати, дірку в стіні вертіти. «Добра б вам не було, - думаю. - Мені діло треба робить, а їм радіво в голові. Кінчали б хутчій та й ішли з блеску!..» Куди там! Аж за північ, не вам кажучи, провозилися. Бо таки пізно й прийшли. Знаєте літнього дня: десять годин, а воно ще видно.

Крутилась я, крутилась і не витримала. Пішла в стебочку, розпалила під котлом. А далі вже й сновигаю, мов неприкаяна. Із стебочки в хату, з хати у стебочку.

Боюся, щоб і пожару не наробити. І приглядаюся до хлопців: чи не чують часом, що на подвір'ї горілкою пахнути починає. Самого завтехніка я, може, не так би й боялася. Він хоч і здалеку десь, та все ж тепер свій чоловік, а того з району - страшно! Накличе міліцію, то й біда!..

Закінчили мої хлопці. Уткнув завтехнік репродуктора в ризетку. А воно мовчить, лихо його матері.

«Не бійтеся, - каже чужий. - Уранці заговорить. Зараз уже пізно». А мені одне на думці: коб ви йшли хутчій з-перед моїх очей, на хворобу мені це радіво ваше.

Пішли, проте, незабаром. Я пригиркнула на Одарку, щоб лягала, а сама в стебочку та й просиділа там до самісінького ранку. Горілка ви-и-й-шла-а! Я вам і передати не можу. Підпали, то таким вогнем синім палахкотить, що глянути любо. І багато-о! Мало не відро накапало.

Беру я те відро, приходжу в хату, стала в бутель переливати. Переливаю, а сама раз по раз у вікно зирю, щоб ніяка холера не нагодилася. Надворі уже ж геть видно, майже день...

Перелила, заткнула віхтиком, і така вже рада, що по всьому, така рада... Взяла бутля, думаю: в комірчину винесу, сховаю. Та тільки до дверей, як тут тобі за спиною з вікна ніби: «Доброго ранку, товариші!» Я, не вам кажучи, наче в ополонку вскочила, так жахнулась. А бутель - пуць із рук! І попливла моя горілочка по долівці.

Ой трясця ж його матері! Ох, господи милосердний!.. Прийшла до пам'яті, схопила качалку та по тому репродуктору, та по тому репродуктору.

Схопилась Одарка. «Що ви робите, мамо? Що таке?» - кричить.

«А он що таке! - показую на калюжу горілки. - І тільки ти, дівко, - кажу, - задумаєш іще раз оцього клятого репродуктора в хату принести, то я тебе цією качалкою так одвалькую, що на тобі й місця живого не зостанеться».

- І не принесла?

- Нехай попробує!.. Хіба вже, як цей завтехнік справді у прийми пристане. А поки я хазяйка в хаті, то заклялась, що ні горілки ніколи не гнатиму, ні репродуктора ні за які гроші бачить не хочу. Хай воно синім вогнем горить, те радіво! Так налякалась, такий збиток понесла...

Тільки ви, Насте, нікому... Це я вам як рідній кумі призналася. Мовчіть! Боронь боже!..

<  Про письменника Твори  >

Матеріал підготовлено: pro.zhytomir.info
Відтворювання матеріалів статті в будь-якому вигляді
тільки з дозволу адміністрації сайту.

<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>
Приглашение
К сотрудничеству приглашаются авторы. Материал должен обязательно включать:
 - ссылки на литературу;
 - подпись не более 500 символов.
Стиль написания свободный. Желательно использовать пакет MS Office. Иллюстрации представлять отдельно. Плагиат и анонимки не рассматриваются. Материал направлять на e-mail администратора.
Читайте про ...

Житомир після Люблінської унії
Після Люблінської унії 1569 року посилилось соціальне та національне гноблення. В Житомирі, як і в інших містах, у привілейованому становищі були купці та ремісники-католики. Докладніше >>>

Макаренко Олексій Дмитрович
Світобачення Олексія Дмитровича Макаренка розкривається через квіти. Кожна його квітка - це образ добра і краси, переданий засобами народного декоративного мистецтва. Твори Макаренка пройняті духом народних казок, легенд, билин. ... Докладніше >>>

Лятошинский Борис Николаевич
Творческое наследие великого советского украинского композитора, дирижёра и педагога, народного артиста УССР охватывает все музыкальные жанры. Его произведения отмечены высоким мастерством и яркой индивидуальностью стиля, в ко ... Подробнее >>>


Про Житомир і не тільки...
Карта сайта