Про Житомир и не только
Про ...ИсторияИнтересные и выдающиеся личностиСправочная информацияОрганизации  

Рубрики
Армия и флот
Изобразительное искусство
Литература
Музыка
Наука
Спорт
Погода
Расписание погоды
Сегодня днем
в Житомире:
Переменная облачность, без осадков.
Температура:+24...+28 oC
Давление:743 мм.рт.ст.
Влажность:50 %
Направление ветра:С-В
Скорость ветра:4 м/с
 
Подробнее >>>
Случайное фото
Альбом
"Природа Житомира"
Тетерев
Тетерев
Индексы
Новоград-Волинський район
 
Майстрова Воля 11743
 
Докладніше >>>
Литература
<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>

Данило Окийченко

<  Про письменника Твори  >

Опубліковано на сайті: 4.09.2007

Як Домаха чоловіка в прийми оддала

Козієва Домаха, як правду казати, зроду за роботу не дуже хапалася. А оце з минулого літа, відколи в Голіївку став автобус ходити, геть і той лад згинув. Тільки на своїй садибі товчеться та в місто на базар щоранку їздить. То якусь петрушку, то редиску, то сметанку на продаж везе, а в колгоспі - хоч вовк траву їж.

Пробували люди усовіщати: що ти собі думаєш, мовляв. А вона:

- А що мені - більше всіх треба? Чи мене діти обсіли? На нас двох і Тихон настарається...

Про Тихона ж - чоловіка її - гріх щось погане сказати. Роботящий, спокійний, совісний. Той і в колгоспі, бувало, сумлінно день у день трудиться, і на своєму городі встигає все поробити. Домаха тільки командує та покрикує на слухняного чоловіка.

Коли часом припізниться з міста, то Тихон і порося, і квочку з курчатами догляне, і корову сам подоїть. Золото - не чоловік. За таким Домасі тільки б жити не тужити. Та, отже, збулася, сама ненароком у прийми віддала.

Домаха ще молодиця квітуча, а до того хитра і заздрісна.

Як тільки почала до міста вчащати, то нема дурних у негоду чи спекоту на базарі стовбичити. Од дому до дому, од квартири до квартири почала свою продукцію розносити. Скоро обзавелася постійними клієнтами. Та й добре! Ті і заплатять краще, з ними й набалакаєшся по-людськи, вони й замовлення на другий раз дадуть - чого та скільки принести, а часом і вгостять. Вигідно!

Особливо заприятелювала з якоюсь полковницею. Насамперед до неї заходила, все щонайкраще, найсвіжіше тільки їй продавала. А вже як вернеться з міста, усіх сусідок оббігає, не нахвалиться. «А мене полковниця чаєм з крученою смородиною вгощала. А полковниця на днях нове плаття пошила, таке гарне, що й передать не можна. Не я буду, коли й собі такої матерії не наберу!»

Якось за обідом - це сам Тихон на людях розповідав - стала і йому хвалитися:

- А полковниця мене сьогодні поліном угощала!

Тихон здивувався.

- То за цим аж до полковниці треба їхать? Я і вдома можу почастувати, як доведеш.

- Тьху, дурню неотесаний! - зареготіла Домаха. - Поліно - це пиріг такий! Якби ти попробував, то й пальці облизав би. З кремом!..

- Чи ти ба! З кремом!? - уже прикидаючись, дивувався Тихон. - А крем же який: од загара й веснушок чи той, що для черевик?

- Ну, й побалакай з отаким-о! - сплеснула руками, зневажливо скривила губи. - Що то, як воно сіре, некультурне...

Будь на Тихоновому місці хтось інший, могло б і справді до поліна дійти, а так пообідали, розійшлися мирно. Тихон - у поле, а Домаха - на призьбу. Заходилася масло на завтра для полковниці колотити.

А незабаром сталося найголовніше. Полковниця спитала в Домахи:

- Може, там у Голіївці, який дідок найдеться, щоб паркан полагодив та в садку порядок навів. Я б заплатила добре, бо знаєте, як оцій нещасній вдові без хазяїна...

- Є! їй-бо, є! - не дала й докінчити Домаха. - Є такий дідок. Пенсію в колгоспі дали, вже років два не робить. Він з охотою – тільки скажи!..

Вона мала на увазі діда Сису - колись знаменитого колгоспного садівника. Та тільки вийшла од полковниці, зразу й передумала: «А що мені той Сиса - сват чи брат? Чого це мені голова за чужого має боліти? Пошлю Тихона та й усе. Зайва копійка й собі не завадить».

Сказала чоловікові, а той і слухать не хоче.

- Он у колгоспі, - каже, - роботи море, а я по якихось полковницях наймитуватиму!

- Ой дурню неотесаний, - напустилася Домаха. - У колгоспі море було і буде, його ніколи не вичерпаєш. Та підожди-но розрахунку на трудодні оті! А тут день поробив - та й готові гроші. Тільки ціну не бійся заправити, як питатиме. Вона казала - добре заплатить...

Цілий вечір шию пильгучила, поки Тихон таки не здався.

Отож взяв уранці пилку-ножівку, сокиру, спитав адресу, сів на автобус, поїхав.

А на ніч - додому нема, вранці - нема, на і третій день - нема.

Сполошилася Домаха. «Господи! Де він? Що це таке?»

Душа рвалася на розшуки. Але як? Добре було за Тихоновими плечима щодня у місто їздити, коли певна, що вдома все нагодоване, припоране. А на чужу людину хіба можна хазяйство, а тим більше хату залишати? Щоб іще, чого доброго, усі твої схованки поперевертала, гроші викрала!..

Переказала матері в сусіднє село, нехай прийде, мовляв, якомога швидше. Та поки стара вибралася, поки придибала помаленьку, ще три дні промайнуло.

Ледве діждавшись матері, Домаха вже без будь-якого торгу в ту ж мить до міста подалась і зразу - до полковниці.

Прочиняє хвіртку. І що ви думаєте? Сидить її Тихон у смугастій піжамі під вишнею і, чого зроду не було, газетку читає.

- Якої це холери тут тижнюєш? - накинулась на нього, навіть не сказавши «здрастуй».- Марш додому, ледацюго!

- А мені й тут непогано, - відповіла той зухвало. - Можеш без мене голоблі повертати.

У Домахи і язик потягло. Мовчки кинулася до ґаночка, але Тихон випередив її, збіг на східці, заступив двері.

- Нема чого туди лізти! Людмила Миколаївна спочиває...

- Одступись, дурню неотесаний! – тупнула ногою Домаха, однак Тихон аніскільки не злякався.

- Одступіться ви, громадянко! - мовив грізно, з притиском. - Бо Людмила Миколаївна сьогодні поліна не пекла, а в мене отам у хлівчику знайдеться... Я покажу, хто неотесаний...

Шугнула Домаха з двору, побігла, сама себе не тямлячи. Ускочила в той самий автобус, яким щойно приїхала, впала на м'яке сидіння, обома руками обхопила палаючу голову.

Перед самою Голіївкою дістала вузлик із пазухи, відлічила, дала кондукторці гроші, а виходячи на останній зупинці, раптом зблідла, похитнулась і мало не рухнула на землю.

Добрі люди підхопили, занесли в медпункт, покропили тітку Домаху холодною водою.

- Що з вами? - лагідно звернулась до несподіваної пацієнтки молода лікарка. - На що жалієтесь?

- Чоловіка полковниця одбила, - не тямлячи, де вона, відказала Домаха та й заплакала, немов на вмерлинах. - Щоб їй, розпроклятій, печінки поодбивало, щоб вона до вечора не діждала...

- І він вас покинув? - подав голос хтось із присутніх.

- Чого це він покинув? - через обиду велику, враз підбадьорилась Домаха, підкреслила слово «він». - Сама послала, щоб паркан полагодив. А той дурень неотесаний назавше остався. Думає, що йому так, як зі мною, буде. Кольки! Та відьма скоро його в могилу зажене. Полковника ж загнала!

На цю мову нагодився недалекий сусід Козіїв - Кирило Гвоздик.

- Мабуть, полковник вельми старий був, - ніби знехотя підкинув слівце. - Га?

- Не дуже старий, - сердито бликнула на сусіда Домаха. - Ще й шістдесяти не було.

- О, то все рівно Тихонові не рівня! Тихон мій ровесник! - підкрутив сивіючі вуса Кирило. - Якщо вже ти його за двадцять літ не загнала, то полковниця не зажене. Тільки й зітхне чоловік вільно... Я б і сам, лихо його матері, у такі прийми не проти... - І зареготав: - Ха-ха, ха-ха!

Йому, бачите, смішки! А Домаха знову побіліла, схопилась рукою за серце, ледве чутно простогнала:

- Ой, дайте мені, люди добрі, валер'янки!

<  Про письменника Твори  >

Матеріал підготовлено: pro.zhytomir.info
Відтворювання матеріалів статті в будь-якому вигляді
тільки з дозволу адміністрації сайту.

<<< Маршалов Виктор Пантелеевич>>>
Приглашение
К сотрудничеству приглашаются авторы. Материал должен обязательно включать:
 - ссылки на литературу;
 - подпись не более 500 символов.
Стиль написания свободный. Желательно использовать пакет MS Office. Иллюстрации представлять отдельно. Плагиат и анонимки не рассматриваются. Материал направлять на e-mail администратора.
Читайте про ...

Житомир після Люблінської унії
Після Люблінської унії 1569 року посилилось соціальне та національне гноблення. В Житомирі, як і в інших містах, у привілейованому становищі були купці та ремісники-католики. Докладніше >>>

Данило Окийченко
Данило Окийченко (Яків Олександрович Вознюк) писати почав пізно. Довгий час він учителював. У роки Вітчизняної війни - як офіцер-фронтовик воював. По демобілізації з лав Радянської Армії в 1947 році працював завідуючим Житомирським райвно, ... Докладніше >>>

Сучасна тема
- Кусок залізниці, кусок асфальту з автобусом. Між ними - лан кукурудзи, силосний комбайн і комбайнер на передньому плані. Здоровий парубійко! Зуби вищирив чортзначого, сміється. «Щастю назустріч» - так мій художник того шедевра назвав. Я поди ... Докладніше >>>


Про Житомир і не тільки...
Карта сайта